- В’ячеслав Йосипович дозвольте в першу чергу привітати Вас з Днем Народження. Сьогодні святкуєте ювілей, 70 років. Декілька років тому ми вже робили розгорнуте інтерв’ю з Вами, однак пройти повз таку дати Ми не могли… Тим паче, Ви – Почесний член «КЛУБУ ВБОЛІВАЛЬНИКІВ РІВНЕНСЬКОГО СПІДВЕЮ». Половина вашого життєвого шляху присвячена коментуванню змагань. Звісно, що наша з Вами бесіда буде присвячена спорту №1 у Рівному. Ви відвідали перші змагання в далекому вже 1960-му році, а вже у 1986-му коментували матч між «Сигналом» (Ровно) та «Локомотивом» (Даугавпілс). Як оціните свій шлях та свою діяльність в мотоспорті?
- Дякую за привітання. Мотоспорт - це позитивний етап мого життя. Продуктивне й багатогранне спілкування з величезною кількістю тренерів, наставників, спортсменів та суддів. Вцілому цікаве та різноманітне життя. Воно в мене пов’язане не тільки зі спідвеєм. Спідвей більш закритий вид спорту, де майже відсутнє спілкування з учасниками змагань. А ось якщо взяти той же мотокрос, кантрі-крос, ендуро, мотобол чи картинг, то там значно більше… особливо в мотокросі, де всі учасники змагань – це велике спільне братство. Тут присутні і батьки, і родичі, і знайомі, і друзі…. Змагання відбуваються протягом декількох днів, усі перебувають на відкритому повітрі, допомагають один одному, спілкуються не тільки на спортивні,а й на життєві теми у більш розслабленій атмосфері.
- До речі географія мого коментування доволі широка. Бував на змаганнях, починаючи від Західної (Хуст, Берегово й Закарпаття) до Східної України (Краснодон, Луганська область), з Півночі (Володимирець) до Півдня (Керч, Ялта, Севастополь, Армянск). Багато коментував у Центральній частині України (Київ, Запорізька область, Чернігів, Прилуки і т.д.). Взагалі велика кількість міст, які вже всі й не згадаю… Й усюди цікаве й жваве спілкування, навіть під час змагань…
- Ваш перший досвід коментування, пов’язаний зі спідвеєм чи з іншим видом мотоспорту?
- Так, мій перший досвід коментування пов’язаний саме зі спідвеєм. Це було у 1986-му році (3 травня – прим.ред.). На мою думку, це самий видовищний вид мотоспорту. Я дуже горджуся, що мені довелося коментувати змагання зі спідвею. До цього я випускав усілякі довідники та програмки, різну атрибутику, спілкувався з зірками цього виду спорту. Взагалі вважаю, що спідвей - це основне в моєму житті коментатора. А вже через рік (у 1987-му році – прим.ред.) мене запросили коментувати мотокрос. Дебютував я також в Рівному на трасі «Азот» (мікрорайон Ювілейний), де тоді виступало багато видатних гонщиків. А далі мій перший виїзд за межі Рівного – це виїзд на мототрасу «Сокільники Екстрім» у Львівській області.
- Взагалі окрім власне спідвею, які ще змагання доводилося вам коментувати під час життєвого шляху?
- Якщо говорити про мотоспорт, то це спідвей, мотокрос, мотобол, ендуро, кантрі-крос. Якщо говорити про автоспорт, то це картинг, автокрос, авто-спідвей. До речі футбол – це також моє захоплення. Саме з футболу я починав. Готував програмки для футбольної команди «Авангард», ще до коментування спідвею, випускав буклети, й взагалі був прес-аташе клубу «Аванград». Це був кінець 70-х початок 80-х років. До речі футбол я також коментував.
- Чим відрізняється коментування футболу від спідвею?
- Тут є велика різниця. Коментатор не має права коментувати матч з футболу для глядачів на стадіоні, бо це може завадити бригаді суддів. Пам’ятаю як я коментував матчі «Вереса» (на початку 90-х рр. – прим.ред.)… І коли наші хлопці забивали голи я включав мікрофон і так жваво й амбіційно про це оголошував, що керівництву клуба навіть доводилося сплачувати штрафні санкції за мої несвоєчасні включення. В основному в футболі оголошуються склади команд, заміни, забиті м’ячі. Скажімо так, коментар в футболі більш скромніший на відміну від спідвею, де потрібно постійно говорити. Гонка йде протягом трьох годин, а глядачів на трибунах потрібно постійно тримати в напрузі. А ось в мотокросі гонка триває по декілька днів, - з 8-ї ранку до вечора. Там наговоришся досхочу.
- В часи Радянського Союзу Ви були спікером змагань на території УРСР, потім вже на території Незалежної України. Чи маєте досвід коментування змагань за кордоном?
- Така можливість в мене була. Коли стартувала Українська Ліга Спідвею мені довелося разом з місцевим спікером коментувати змагання в місті Балаково (2010 рік, в УЛС стартував клуб «Турбіна» (Балаково) – прим. ред..), а також мотокрос в місті Люблін (Польща).
- Будучи палким прихильником «чорного спорту» Ви частенько виїжджаєте й за кордон на змагання. В яких країнах вам довелося побувати у якості глядача та які з побачених змагань запам’яталися Вам найбільше?
- Свого часу мав потужну переписку з фанатами гаревих перегонів з різних країн, де культивується спідвей. Наприклад Польща, Англія, Чехословаччина, Великобританія, Австралія, Нова Зеландія, США, Скандинавські країни. Переписка була жвавою. Обмінювалися статистикою, різними матеріалами, програмками, фотографіями, сувенірною продукцією. Щодо виїздів за кордон, то як тільки мав можливість виїжджати, то відвідував гонки. Бував на змаганнях разом і з нашими клубами. На відміну від нинішнього формату проведення серії Гран-Прі, раніше чемпіонати світу були одно етапними. Континентальні півфінали та фінали, світові фінали. На змагання майже неможливо було потрапити. З таких значимих турнірів я був на фіналі особистого чемпіонату світу у Вроцлаві (Польща) в 1992-му році (тоді чемпіоном світу став Гарі Хавелок з Великобританії – прим.ред..). Погода була дощова, а при їхав разом з Борисом Горкою, петром Брицюком та Михйлом Коршаковим. Був в Лєшно на фіналі чемпіонату світу серед пар у 1989-му році (перемогу здобула збірна Данії – прим.ред.). Для мене одноденні змагання більш значимі, більш масштабні та найбільше запам’яталися. До речі, востаннє я був за кордоном минулого року. Спочатку Пардубіце (Чехія), а на слідуючий день в Німеччині. Там Марко Левішин завоював «Срібний Башмак міста Мейссен».
- А які зі змагань у Рівному запам’яталися Вам найбільше?
- Без сумніву це змагання тих років, коли клуб «Сигнал» (Ровно) здобував перемоги в командній першості Радянського Союзу (1985-1987 рр. – прим.ред..). «Мототрек» був заповнений вщерть. Народу збиралося більше 15-ти тисяч. А найбільше враження від організації змагань я отримав від Континентального Фіналу особистого чемпіонату світу у 1984-му році. Тоді був новий стадіон, все підготовлено та організовано на найвищому рівні, спортсмени підібралися відповідного класу. Можливо ще й тому, що після певного часу вакууму такі змагання завітали до нас в місто. Однак саме ці гонки для мене найкращі.
- Чи ставалися під час коментування змагань курйозні ситуації?
- Безумовно бували… Особливо приємний момент стався у 2004-му році. Клуб «СКА» тоді стартував у 2-й Польській Лізі. Під час гонки мені подзвонив зять та повідомив радісну новину, - «Ваша дочка народила Вам онука!». Радість мене настільки охопила, що я не міг стриматися й повідомив усім вболівальникам, що став дідом. Усі вболівальники вітали оплесками та закричали «Наливай». Це з приємного. А ось незвичайний випадок стався в Краматорську. Туди мене запросили коментувати змагання з мотокросу й обов’язково українською мовою. Після оголошення учасників турніру до палатки, де розміщувалася уся необхідна апаратура підійшов один із спортсменів з певними претензіями: «Что это ты называешь меня Микола? Какой я тебе Микола? Я Николай!». На що я відповів, що в нього в паспорті напевно написано українською мовою Микола, а не Николай. Гонщик був трошки агресивний, але потім все заспокоїлось… Пам’ятаю ще таку ситуацію в рівному, коли під час підготовки доріжки по черзі зламалися обидва трактори й зупинилися прямо на гаревій доріжці. Тоді головним суддею був Григорій Хлиновський і нашому з ним здивуванню не було меж…
- Ви є очевидцем спідвейних баталій на ще старому Рівненському мототреці (60-70-ті роки – прим.ред..), на реконструйованому мототреці (80-90-ті роки – прим.ред..) та у нинішній час. Чи могли б Ви порівняти спідвей тих часів та сьогодення? Як цей спорт змінився на вашу думку?
- Якщо порівнювати, то спідвей 60-х років це велике захоплення для усіх людей. Це було таке видовище, яке вперше бачили в багатьох країнах світу і в нашому місті в тому числі. Люди йшли як на свято, гарно вдягалися, всі в білому. Хоча виходили зі змагань вже в забрудненому одязі. З’їжджалися з усіх найближчих сіл та районів. Навіть на деревах сиділи. У спортсменів була «не та» техніка, «не та» доріжка, однак усіх гонщиків фактично на руках носили. Вони були героями. Наприклад усі знали, що ось Трофімов, в нього така-то машина, він там-то там-то. Спортсмен фактично не міг вийти з квартири щоб про нього не говорили. Он Трофімов поїхав, он Ковальчук, он Дроб’язко, он Савойський.
- У 80-ті роки, після певного періоду тиші, на стадіоні була вже більша дисципліна та краща організація. Усі чекали на відродження спідвею. Були вже судді міжнародної категорії, такі як Леонід Філюк. Учні автошколи допомагали в обслуговуванні стадіону. Хороше відвідування було. Вболівальник вже був більш вибагливий, знав яка техніка у спортсмена, на що гонщик здатен. Тобто вболівальник вже розбирався в спідвеї.
- Що стосується сьогодення, то безумовно це великий потужний крок зараз робиться. У нас завжди було багато тренерів, які віддавалися спідвею, вчили молодь. На сьогодні в нас хороша школа створена, де багато уваги приділяється дітям. Також хочу відмітити, що багато зроблено по організації змагань. Перед початком турніру відбуваються різні презентації, залучаються музиканти та представники творчих професій. Все це робиться для того, щоб залучати вболівальників на стадіон. Однак хочу сказати, що сам вболівальник дещо змінився. Між вболівальниками-ветеранами та молоддю відсутній середній прошарок. Напевно це через нестабільну ситуацію в спідвеї, адже зараз про цей вид спорту знову говорять після певного періоду занепаду. У 80-ті роки ми цілими автобусами виїжджали на змагання до Пінську, до Львова, до Польщі. Ми знали, що і де робиться. На сьогоднішній день такого фанатизму майже немає. Люди стали менше знатися в тонкощах спідвею, цікавитися його сьогоденням, проблемами спортсменів. Приходять на змагання в основному відпочити. Тим не менш це не заважає заповнювати рівненський «Мототрек» на високому рівні, про що неодноразово наголошують та відмічають іноземні гості. З кожним роком відвідуваність збільшується і це приємно. Однак, ті часи коли рівненський «Сигнал» був чемпіоном – це були «Золоті роки Рівненського спідвею». Сьогодні ще потрібно рости до цього.
- Враховуючи порівняння різних часових періодів в розвитку рівненського спідвею чи могли б ви назвати збірну Рівненського спідвею всіх часів?
- Важко когось не назвати. Спортсменів однакового класу було доволі багато. Але якщо говорити по персоналіях, то зірками можу назвати наступних гонщиків:
- Віктор Іванович Трофимов;
- Григорій Хлиновський;
- Волоимир Рожанчук;
- Віктор Кузнєцов;
- Володимир Трофимов;
- Ігор Звєрєв;
- Володимир Колодій;
- Віктор Гайдим;
- Леонід Дроб’язко;
- Ігор Марко.
- Хочу відмітити, що ми не можемо забувати тих, хто стояв у витоків рівненського спідвею. Це Володимир Ульянін, Борис Савойський, Панас Ковальчук, Борис Горка. В кожен період були сильні спортсмени, які були учасниками процесу на стабільному рівні. Однак ще раз повторюсь, що «Золоте покоління» – це спортсмени 80-х років.
- Як для рівненського спідвею пройшов 2019-й рік, - рік святкування 60-ї річниці улюбленого спорту тисяч рівнян?
- Хочу сказати, що таких масштабів святкування ювілею ніколи не було. Раніше особливої уваги не приділялося різним ювілеям. Пам’ятаю у 1989-му році було випущено буклет «30 років Рівненському спідвею», але під час сезону ніхто про це не згадував. Масштабна подія, яку оголосили «Роком спідвею на Рівненщині», те, що підключилися міська й обласна влада, навіть іноземці включилися в святкування, випущено багато сувенірної продукції. Чого варта «Скульптура з нагоди 60-річчя Рівненського спідвею», виготовлена «Клубом Вболівальників Рівненського Спідвею», яка є унікальною для України. Це великий поштовх у розвитку та популяризації цього виду спорту не тільки в межах міста чи області, а й в Україні вцілому та за кордоном. Хотілося б, щоб більше змагань проводилося й на інших треках в нашій державі, тому що останнім часом увесь удар тримає тільки Рівне.
- На завершення інтерв'ю хочу побажати організаторам змагань постійної підтримки від місцевої влади, Федерації мотоциклетного спорту України, ТСОУ, представників бізнесу та вболівальників.